Головна | Реєстрація | Вхід | RSSВівторок, 23.10.2018, 03:37

Петриківська бібліотека для дітей

Наше опитування
Оцініть мій сайт
1. Відмінно
2. Добре
3. Непогано
4. Погано
5. Жахливо
Всього відповідей: 4
Статистика

Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0
Головна » 2017 » Грудень » 15 » Літературний календар грудня :Володимир Міщенко-поет від Бога
11:59
Літературний календар грудня :Володимир Міщенко-поет від Бога

Господь Бог дарував Володимиру Міщенко таку неймовірну силу духу і таланту, що вони спроможні зво­рушити навіть найчерствіше людське серце, бо його душа сво­єю джерельною чистотою зрошує людські почуття. Його вірші ося­яні совістю поета, співчуттям і небайдужістю до ближнього. І якщо у людини жива душа, вона не залишиться байдужою до пое­та і його творів, до цього диво­вижного поєднання неймовірно тяжкої людської долі й оптиміс­тичної життєдайної поезії. Міщенко Володимир Іванович народився 3 грудня 1937 року в м. Слов’янську на Донеччині. Закінчив історико-філологічний факультет Донецького педагогічного інституту. Автор поетичних книг: “Таємниця осіннього листя”, “Квітневі телеграми”, “Незабутні адреси”, “Березільні вітражі”; повісті “Не забудь мене”.

Довгий час жив у смт Петриківка і працював редактором районної газети «Петриківські вісті». Був закоханий в Петриківський край та оспівував його у своїх поетичних творах. У Петриківській районній бібліотеці для дітей видано буклет з нагоди 80-річчя від дня народження українського письменника Володимира Івановича Міщенка.

ПЕТРИКІВСЬКА ОСІНЬ

Тугих зимівок тихі береги,

Замислені шедеври Симиренка.

Чаплинка — хоч за віком і старенька,

Та повна ще зеленої снаги...

Качки в міцних обіймах окуги,

Метелики, яскраві одноденки.

За тиждень завітає Морозенко,

І стане срібно-срібно навкруги.

Запахне тонко жостір біля саду

В тумані, як у синім самосаді.

І грудень наведе свої мости.

Та не померкне даль багряночола,

І житиме сьогодні, як учора,

Безсмертний світ чарівниці Пати.

У ТІМ КРАЮ...

Пам’яті С. Данилейка

Одцвітали вишні-петриківки,

Захлинались в тузі солов’ї...

До села із дальньої мандрівки

Пролягли доріженьки мої.

Ми сиділи з вами біля хати,

Мовчки наслухаючи весну,

Не хотілось тишу турбувати,

Солов’їну пісню голосну.

І у тім взаєморозумінні,

Коли слів дратує зайвина, —

Чулося сердець палахкотіння,

Що людей у хвилі ці єдна.

Все довкруж було таке тремтливе,

Ніжне,і тендітне,й молоде...

Спогадів рясна осіння злива

Й досів день отой мене веде.

І коли доводиться бувати

В тім краю,у повені садів, —

Я стою самотньо біля хати,

Де удвох сиділи ми тоді.

І хоч там пісень звучить немало,

Як же їх почую я,коли

Солов’ї тужливо відспівали,

Петриківки-вишні одцвіли...

                                                              

Переглядів: 87 | Додав: Оксана | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
avatar
Форма входу
Пошук
Календар
«  Грудень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
25262728293031
Друзі сайту

Copyright MyCorp © 2018
Безкоштовний конструктор сайтів - uCoz