Рідна сторона
Синє, глибоке небо.
Куди не погляну - степ...
Чується пісня Заремои
Ген, де ячмінь росте.
Лишаю підводу брата,
Йду на веселий спів.
- Бог вам на поміч, дівчата!
Де б я води попив ?
Бачу цікаві очі.
Усміх простих облич.
- Ти сам допоміг би, хлопче.
А бога сюди не клич »
.. П'ю прохолоду чисту.
Шепіт ловлю: "Хто він ?"
"Це ж Сеня. Приїхав з міста.
Кухарчин найменший син.
Кажуть, що став поетом,
Книжечку віршів склав !
Наче й не він в сорок третім
Коровами степ орав"
Спогади стисли груди,
Та не сумую все ж.
- Приймайте в бригаду, люди.
Співати я вмію теж!..
Ех, польова робота,
Ти по душі мені !
Любо хліба полоти
В батьківській стороні.
Тут змалку збирав я квіти,
Тут першу стрічав любов.
відсіль у воєнне літо
Я-на завод пішов.
I тим я горжуся нині.
Давайте помислим так:
Добро ж степовій Вкраїні
Мати стальний кулак !
…А зараз - безкраї ниви.
Які я завжди любив
І піcня пливе щаслива
На хвилях густих хлібів.
Проходимо гони, другі.
За нами й вітрець услід.
Десь від стіни лісосмуги
Пахне смачний обід.
Видно віху кухарки.
- Нумо, гайда бігом!..-
Дарма, що сьогодні жарко, У
всіх апетит- ого !
Пурхнули меткі дівчата
До стану через ярок.
А ось і старенька мати
Назустріч спішить. - Синок!
Цілує. Не бачила скільки
І сам я схвильований вкрай.
Ой ти, мій степ Петриківський,
Ой ти, зелений мій край!
Семен Данилейко
Історія
У 18 сторіччі була у Протовчанській паланці.
Перенесення у 1772 році до петриківської слободи з Курилівки — одного із зимівників останнього кошового отамана Запорізької Січі Петра Калнишевського — дерев'яної церкви на честь Георгія Побідоносця, деякі історики називають датою заснування Петриківки.[1]
На його місці колись був хутір козака Петрика, від імені якого і пішла назва.[2]
На сьогодні у Петриківці збереглася Церква Різдва Богородиці, побудовою якої опікувався сам Петро Калнишевський ще в 1772 році. На жаль, сьогодні ця культова споруда, що є пам’яткою архітектури України національного значення, знаходиться в доволі занедбаному стані та потребує реконструкції.[3]
Культура
Петриківка пишається своїм Центром народного мистецтва «Петриківка», створеним у 1991 р. Це перше підприємство на Україні, де народні майстри з найманих працівників перетворилися на співвласників. У 2005 році на 4-му з'їзді Національної Спілки художників України прийнято рішення про присвоєння колективу центру почесного звання «національного». Підприємство створює вироби з дерева з петриківським розписом на токарній, столярній та ручно-різьбленій основах з екологічно чистих, високоякісних матеріалів на базі древніх народних традицій регіону. Кожний майстер працює за власними задумами, має своє творче обличчя. Колектив об'єднує 40 провідних майстрів Петриківки, серед них 20 членів Національної Спілки художників України, 5 заслужених майстрів народної творчості України. Твори майстрів з успіхом експонувалися на виставках у Польщі, Канаді, Франції, Голландії, Німеччині, США, Японії, Китаї. Замовниками виробів є вищі органи державної влади, провідні банки та
Персоналії
• Білокінь Надія Аврамівна (1893 - 1981) — українська майстриня народно-декоративного розпису.
• Панко Федір Савович (1924-2007) — провідний майстер петриківського розпису, Національної спілки художників України.
• Пата Тетяна Якимівна (1884 - 1976) — член Національної спілки художників України, родоначальниця петриківського розпису.
• Пікуш Андрій Андрійович (1950) — голова правління та художній керівник Центру народного мистецтва «Петриківка».
• Соколенко Василь Іванович (* 1922) — член Національної спілки художників України, заслужений майстер народної творчості України.
• Тимченко Марфа Ксенофонтівна (*1922) — майстер декоративного розпису, учениця Т. Пати.
Петриківська земля!
Цвітом саду усіх звеселя.
Посміхаються квіти у цьому саду
Я до них ніби в казку іду.
І вклоняюся щиро святій цій землі,
Де живуть і працюють сільські трударі.
Далеко за межами України знане мистецтво народних майстрів села Петриківки, що на Дніпропетровщині. Ажурна, легка, чарівна квітка, що в минулому прикрашала стіни та піч сільської хати, побутові речі, нині розквітла витонченим візерунком на фарфоровій вазі, на шовковій тканині, на дерев’яній сувенірній шкатулці.
Ще в середині XVIII століття місця ці були облюбовані для заселення кошовим отаманом Війська Запорозького Петром Калнишевським, чиє ім’я навіки лишилося жити у назві одного з найгарніших сіл Придніпров’я – Петриківка. Село, що вільно розкинулось посеред степів, було “казенною державною слободою” і тому не знало найважчого гніту кріпацтва. Вічно живий дух непокори, горде усвідомлення своєї незалежності, особиста гідність – головні риси характеру петриківців, - формують особливий тип людини-творця, здатної не лише бачити й цінувати красу своєї землі, а й виражати її в особливій ліричності пісенних мелодій, у підкресленій вишуканості візерунків вишивок, у витонченій багатобарвності декоративного розпису.
Першими петриківськими чарівницями називали Т.Я.Пату, Н.А.Білокінь, І.У.Пилипенко. Три чудові майстрині, три яскраві творчі індивідуальності і три напрямки у розвитку традицій декоративного розпису. Триває освоєння під розпис різних матеріалів – порцеляни, металу, пластмаси, дерева, кераміки. У 1950-1960 роках, завдяки безлічі виставок, мистецтво петриківців переступає межі України. З блискучої плеяди учнів Тетяни Пати найбільш послідовними у збагаченні традицій петриківського розпису, новаторами по духу й широті творчих інтересів стали Федір Савович Панко та Василь Іванович Соколенко. Обидва вони багато зробили для врятування промислу. У 1958 році Федір Савович Панко зумів об’єднати окремих майстрів у цех підлакового розпису. Дванадцять років потому, в 1970 році, він організовує експериментальну творчу майстерню. У числі безсумнівних заслуг майстра – відкриття при фабриці Музею історії декоративного розпису, де ним зібрані чудові зразки мистецтва як старійшин, так і сучасних художників Петриківки.
. А які його картини! Розпис Федора Панка соковитий, крупний, без зайвої дрібності. Малюнок орнаменту простий, але відточений. У колориті його виробів переважають червоні, сині, зелені кольори – улюблені фарби в українській народній творчості. Їх багата тональна партитура випромінює пульсуючу радість, створює настрій справжнього свята.
Земля петриківська зростила не одне покоління майстрів народної творчості. Вдивіться у барвисту в’язь орнаменту петриківського розпису – і на вас буквально повіє ароматом трав, ягід та квітів привільних степів Придніпров’я. Однак петриківський орнамент не є прямим відображенням природних мотивів. Створений у розписах світ – плід творчої фантазії народного художника. Тому він такий близький серцю, життєрадісний і святково гарний.
Не менше вражає дар збагачувати принципи орнаменту нескінченними варіаціями з нових квіткових, рослинних мотивів і сучасної символіки, заселяти його безліччю птахів і звірів. Цікаві роботи творчих лідерів: Володимира Глущенка, Андрія та Марії Пікуші, Ганни Самарської, Наталки Рибак, Валентини Панко, Ірини Назаренко та інших. Гроно калини перед очима та стеблинка в дивовижно спритних руках – от і весь премудрий інструмент, за допомогою якого талановиті Петриківці творять незбагненну красу. Головне – зберігається спадковість старої традиції, яка бережливо передається з поколінні в покоління від батьків до дітей та онуків. Як працюють сучасні майстри: ніби за помахом руки майстринь-чарівниць розпускаються на папері дивовижні “цибульки” та “кучерявки”, троянди й папороть, злітаються небачені жар-птиці й горлиці, сови та зозулі, припливають із казкового океан-моря золоті рибки. Дивовижними самоцвітами починають переливатися і звичайні фарби.
Петриківський декоративний розпис дійсно є одним з унікальних проявів української художньої культури. Культури старовинної, яка йде корінням у глибини історії, створюваної протягом століть працею і талантом наших предків та сучасників. Культури суто національної, не скаламученої сторонніми домішками та впливами, що втілила в собі духовне багатство й творчу щедрість українського народу.
ПЕТРИКІВКА…
Мій рідний знаменитий край
Для серця й для душі в нас розмаїття
Усе, що розквітає й любо нам
Наші майстри враз втілюють у квітах.
Наш Петриківський розпис славний в світі
Про нього знають і дорослі й діти.
Все в ньому є: і цвіт калини, й маки
Українська хатина і козаки.
Чудовії жар – птиці і лелеки,
Що відлітають в край далекий.
Півні пихаті, лебеді величні
Усе для нас знайоме це і звичне.
Червоні мальви у вишневому саду
Жоржини славні, грона винограду.
Суниця запашна, білі ромашки
В степах просторих синіють волошки.
В руках майстрів умілих наших
Квіти малюються на виробах прекрасних
У фарбах різних все горить, палає
Та мерехтить… неначе оживає.
Пасхальні писанки, розписані тарілки
Свистульки, келихи, бутилки,
Булави, храми і матрьошки,
Кухонні дощечки та ложки.
Шкатулки, вазочки, дощечки
Заколки різні, дзиги та сердечки.
Всього й не порахуєш, бо майстри
На вигадку й натхнення мастаки.
Хай славиться наш край в віках
Для нас він наша рідная домівка
Хай береже Господь людей в трудах
Майстрів величних й Петриківську квітку!
Людмила Наумова
В фонді Петриківської районної бібліотеки для дітей є література з історії Петриківки, історії розвитку Петриківського розпису, матеріали літературного краєзнавства,є власні видання бібліотеки краєзнавчого характеру. Тож запрошуємо всіх бажаючих загатити свої знання зісторії та сьогодення нашого чудового Петриківського краю!
| 