Пам’яті нашого славного земляка Григорія Кутурги
…Народився в Петриківськім козацькім краю.
Цим квітучим роздоллям гордився
І моливсь за премудрість твою.
Григорій Кутурга
7 лютого 2017 року виповнилося 80 років з дня народження Григорія Нестеровича Кутурги . Був палким патріотом своєї Петриківки, де народився і виріс заслужений артист України, поет від Бога.
З- під пера Григорія Нестеровича вийшло багато неопублікованих віршів, які містять в собі любов до України, української мови, чарівної природи рідної Петриківки, сім’ї, друзів.
Помер Кутурга Григорій Нестерович 26 липня 1997року у розквіті творчих сил, не створивши всі задумані образи на сцені. Не встиг написати замислених віршів. Але пам’ять про цю талановиту, щиру, справедливу, життєрадісну людину живе у пам’яті вдячних земляків.
З нагоди 80-річчя заслуженого артиста України, поета Григорія Нестеровича Кутурги у Петриківській районній бібліотеці для дітей оформлено виставку літератури «Сам бог йому тут народитись велів» та виготовлено рекомендаційний список літератури «Поетична спадщина Григорія Кутурги».
Українська мова
Мова-це міць наша, народе!
Це твердиня України.
Чому цураємося роду,
Ганьбимо його перлину?..
Прислухаймося до основи
Який чарівний має хист!
Із уст народних рідна мова
Поповнює словесний зміст.
А кажуть груба,не ласкава-
Не прийнятна для розмови
За що, й яка ото проява
Так паскудить рідне слово?
Та кожна мова не ласкава-
В тузі, гніві та розпуці,
Якщо її своя ж держава
Гнітить і топче у багнюці.
Тож дякуймо за кожне слово
Всевишнього і предків тих,
Котрі нам виплекали мову,-
Що ж є святіше із святих
За квітник нашої основи?
І бережім нашу святиню
Вона прийшла з праправіків:
Праматеринську берегиню –
найважливішу з квітників. Г.Кутурга
Ти дитинства мого джерело
…Знов приїхав під батьківську стріху,
Тільки тут відчуваю тепло…
І вклонитись тобі, моя втіхо,-
Ти дитинства мого джерело.
Не завадить ніяка негода,
Милуватись тобою й любить.
Бути поряд одна насолода,
Так відпустка коротка, як мить.
Обіймається радість з журбою
Залишаючи свій оберіг…
Як же гірко прощатись з тобою,
Та надіюсь-вернусь через рік!
І хоч раз ще пройдуся Подолом,-
О. який же ти любий мені.
Рідні, славні, чарівні роздоли
Я до вас поспішаю й вісні.
І до тебе, дитяча розрадо!
Тут в далекі літа молоді
Люби з вудкою сонце стрічати
І купатися в прісній воді.
І вдивлятися в простір небесний,
Проводжати ключі журавлів,
Як у вирій летять в піднебессі
Від насиджених рідних полів.
А напровесні їх виглядати
Після довгих зимових розлук.
Зустрічати, радіти, вітати
Під щасливий, «Курли…» перегук.
Смуток крає навпіл моє серце,
Сивину огортають думки….
Поспішає до осені серпень-
Мов разки вкрили дріт ластівки.
Та повернуться птахи, мій краю,
На подвір’я , на луки, сади,
А чи збудеться мрія, не знаю…
Ще хоч раз я приїду сюди?..
Г.Кутурга 1996 р.
| 